Виконав учень 9 класу
Місце проживання виконавців фольклору
Село Новозлатопіль отримало свою назву від слова „златополе”, тому що навкруги Новозлатополя ростуть широкополі поля золотої пшениці.
Зі сторінок виникнення відомо, що за наказом Катерини II Південь України заселяється. Процес заселення був тривалим. Лише восени 1845 року на нашу територію вперше прибули переселенці з Вітебської, Могилевської та Ровенської губерній. Але вони вижити не могли, оскільки прибули з малим запасом їжі і нічого виростити не встигли. Перша спроба заселити мій рідний край виявилася невдалою – люди не витримали суворої зими і загинули.
Навесні 1846 року в цю місцевість приїхали нові переселенці. Основну їх масу становили євреї, а оскільки вони не могли обробляти землю, то їх селили з німцями, що мали в цьому неабиякий досвід.
На початок 1927 року у нашому краю діяли три єврейських сільських ради: Приютнянська – із 1618 чоловік населення євреї складали 1286 чоловік; Новозлатопільська – відповідно 1209 і 1081 осіб; Межирічинська – 478 і 382 особи.
В 1929 році на базі цих сільських рад і був створений Новозлатопільський єврейський національний район.
До війни в селі Новозлатопіль було побудовано клуб, сільраду, сирзавод, працювала синагога, кузня, сільськогосподарський технікум, лікарня, єврейська національна школа, пекарня, літній театр. У Новозлатополі знаходилися райвиконком, НКВС, нарсуд... В період війни все це було жорстоко зруйноване фашистами.
В селі знаходиться велика братська могила, в якій поховано понад 1,5 тисяч євреїв. Окремо також поховані дві визначні постаті, які відіграли в історії визволення села визначну роль – це Костянтин Сафронович Чорний та Арчил Чучулашвіллі. В їхню честь названо дві вулиці, на одній з яких проживаю я.
Поряд з місцем загибелі декількох тисяч євреїв нашого краю встановлено пам’ятник „Жертвам фашизму”.
1943 року наше село було остаточно визволене від фашистських окупантів. Зараз уже до нашого часу багато чого немає і багато що виникло.
Лише в Новозлатопілі у колишній будівлі синагоги – будинок культури, а в колишньому будинку – сільрада. Сільськогосподарський технікум було перебудовано в школу. На жаль, деякі споруди не відбудувалися, а саме: сирзавод, кузня, кінотеатр, але було побудовано нові: дошкільний навчальний заклад, інтернат, початкова школа, лікарня, психіатрична лікарня, кафе та ресторан. Також в селі було побудовано аеродром та нефтебазу, а незабаром повинні побудувати автозаправку і провести газ.
На даний момент в селі Новозлатополі є два великих товариства: „Авангард” та „Ранкова зірка”. Вони займаються обробкою зернових культур, вирощенням крупної рогатої худоби, розробкою нових аграрних технологій та активним регулюванням господарства.
В селі проживає близько двох тисяч чоловік, воно має 8 вулиць. Наше село має своїх видатних фольклористів, але їх залишилось небагато. Серед них: Шило Галина Іванівна, Козак Поліна Миколаївна, Кривоног Олена Іванівна
Відомості про виконавців фольклору
Кривоног Олена Іванівна (Шаранич) народилася 5 лютого 1947 року в селі Ужок Велико-Березнянського району Закарпатської області в невеликій селянській родині.
Олена Іванівна виросла в мальовничій гірській місцевості, де найбільше збереглися традиції українського народу. В 1962 році закінчила 8 класів Ужоцької восьмирічної школи. У школі приймала участь в художніх самодіяльних кружках, де займала високі місця. Відразу після школи мусила піти працювати, так як виховувалась без батька. Вже з 16 років Олена Іванівна тяжко працювала на місцевій фермі. Робота була дуже важка, так як все робилося руками.
В 1963 році Олена Іванівна виїхала в східну Україну на заробітки, а саме: в село Чарівне Гуляйпільського району Запорізької області. Працювала на птахофабриці. Через важку працю і низькі заробітки мусила звільнитися.
1980 року Олена Іванівна переїхала в село Новозлатопіль, того ж району та області. В цьому селі стала працювати в сільському колгоспі, нині ТОВ „Авангард”.
В 1965 році вийшла заміж, народила трьох дітей, а в даний момент має четверо онуків.
В 1973 році Олена Іванівна була нагороджена орденом „Знак Пошани” за найвищі показники праці. Також ще має нагороди „Комуністична праця”, „Ударник п’ятирічки” і багато похвальних премій. Але на жаль, жодна з нагород не збереглися до нашого часу. У вільний від роботи час вона займалася вишиттям рушників (додатки №1, №2, №3, №4, №5). Зараз на 59 році життя Олена Іванівна на пенсії і вона майже весь свій час проводе над створенням своїх вишиванок-шедеврів.
Гуляйпільський край став для Олени Іванівни другою її Батьківщиною, бо тут вона знайшла своє єдине кохання і прожила більшу частину свого життя (40 років) в селі Новозлатопілі.
Козак Поліна Миколаївна (Атрошенко) народилася 15 липня 1943 року в селі Свалява Мукачівського району Закарпатської області в багатодітній родині. Вона ніколи в житті не бачила батька, тому що мати народила дочку вже після того, як батька забрали на війну. В сім’ї було одинадцять дітей (найстаршому з них було 18 років), але до закінчення Великої Вітчизняної війни залишилось лише троє наймолодших, тому що інші загинули внаслідок хвороб та голоду.
В 1963 році, коли Поліні Миколаївні виповнилося 20 років, вона разом з усією родиною переїхала до материної сестри в місто Гуляйпілля Запорізької області, де влаштувалася працювати на завод. Робота була дуже тяжкою. Але не дивлячись на це, вона було передовиком свого заводу. Поліна Миколаївна була нагороджена шістьма медалями за сумлінну працю, а також її фотокартку, аж до пенсії, ніколи не знімали з „Дошки Пошани” міста Гуляйпілля.
В 1965 році Поліна Миколаївна вийшла заміж і народила першу дочку. Здавалося життя почало налагоджуватися, але її настигло велике горе. В 1969 році коли Поліна Миколаївна була вагітна другою дитиною, вона потрапила в автомобільну аварію, де вона втратила руку. Але вона вижила і народила цілком здорову другу дочку.
В 2003 році Козак Поліна Миколаївна переїхала в село Новозлатопіль Гуляйпільського району Запорізької області, де проживає її старша дочка. І саме це село стало її справжньою Батьківщиною. Це село стало для неї рідніше, ніж те, в якому вона народилася.
Зараз Поліні Миколаївні 63 роки. Вона оточена любов’ю і теплом своїх дочок і двох онучок, і по її словах вона ще ніколи так не раділа життю, як в свої 63 роки.
Шило Галина Іванівна (Важинська) народилася 17 листопада 1945 року в селі Старий Гвіздець Городенківського району Івано-франківської області в багатодітній сімї.
ВІДПОВІДІ НА ПИТАННЯ ОПИТУВАЛЬНИКА І ЗАПИСАНІ ФОЛЬКЛОРНІ ТЕКСТИ З ЇХ ПАСПОРТАМИ
Казки
У народі казки називають „биль”. Казка є найпопулярніший фольклорний жанр. Що буквально означає – „народна мудрість”. Мудрість народу іскриться в дотепних думах, легендах, переказах і звичайно ж, у казках.
Казку і легенду розрізняють між собою. У казках в основному герої – це тварини, а легенди складають про людей.
Сьогодні найпопулярніші казки про тварин, соціально-побутові, фантастичні. Різні групи казок відрізняються і темами, і формою, та ідеї у них подібні – усі вони прославляють мудрих, працьовитих, хоробрих, добрих персонажів і засуджують підступних, злих, зрадливих, ледачих.
Казки є і для дітей, і для дорослих. Найчастіше казки виконуються увечері. Адресовані вони дітям. Дітей вкладають у ліжко, і перед сном розповідають казки.
У нашій місцевості популярні усі казки: чарівні казки і казки про тварин. Зусиллями письменників, учителів-ентузіастів відкрито нові таланти майстрів народного слова: Андрія Калина, Галини Васько, Доні Юрчак і багатьох інших.
Чисті, вічно свіжі фольклорні джерела, напоюють силою кожну творчу людину, дарують радість і дорослому, і дітям, переконують нас у тому, що творчість народу воістину безсмертна.
Казка „Хвалькувата муха”
Одного разу тягнули чотири воли тяженький плуг ввечері з поля додому. Тягнуть вони, тягнуть; аж надлітає муха, сідає собі поважно на ріг одного вола і іде з ним помаленьку.
А тим часом надлітає друга муха і питає ту, що сидить на розі вола:
– А звідки ти йдеш сестро?
– З поля, – відповідає та, – цілий день орала з волами, аби люди мали хлібця досить!
Що варт такий чоловік, котрий чужою працею хвалиться?...
Паспорт фольклорного твору
1. Кривоног Олена Іванівна.
2. 1947 рік, село Ужок Велико-Березнянського району Закарпатської області.
3. Українка, шкільна освіта, працювала в колгоспі.
4. 3 липня.
5. Село Новозлатопіль.
Казка „Як соловейко чоловіка розуму навчив”
Один чоловік піймав соловейка і хотів його з’їсти, але птах каже до нього:
– Ні, ти мною не наїсися, чоловіче; краще пусти мене, і я навчу тебе трьох речей, які тобі у великій пригоді стануть.
Той чоловік втішився і пообіцяв відпустити, якщо той добре скаже.
І каже соловейко:
– Ніде того не їж, що не годиться. Ніде того не шкодуй, чого вже не можна повернути. Ніколи річам неподобним не вір.
Почувши це, чоловік пустив соловейка.
А соловейко хотів довідатись, чи навчився той чоловік його ради. Полетів угору і каже до нього:
– О-о-о! Зле зробив, що мене пустив! Якби ти знав, який я скарб у собі маю, ніколи не пустив би мене! Бо в мені є дорога і велика перлина; якби ти її дістав, зараз же багачем зробився.
Почувши те, чоловік дуже засмутився, підскочив угору до соловейка і просив, щоб він повернувся до нього.
Тоді соловейко каже:
– Тепер я пізнав, що ти дурний чоловік. І шкодуєш за тим, що вже не може повернутись. Все, що я тебе вчив, пішло марно. Неподібній речі ти повірив! Дивися, який я маленький, де ж у мені може вміститися велика перлина?
Та й полетів собі.
Паспорт фольклорного твору
1. Кривоног Олена Іванівна.
2. 1947 рік, село Ужок Велико-Березнянського району Закарпатської області.
3. Українка, шкільна освіта, працювала в колгоспі.
Легенди, перекази, бувальщини, народні оповідання
Виконавці легенд вірять у реальність змісту. Адже все це береться із життя людей. У нашій місцевості ходить легенда про річку Янчул.
Створено багато легенд про сотворіння світу, людини, походження тварин. Існують також легенди про Святих, про Христа.
Є багато демонологічних легенд і переказів про домовиків, русалок, чортів, відьом. Русалки живуть у воді, вони гарні, мають довге волосся, але замість ніг у них риб’ячий хвіст.
Домовичок живе на даху. Він невеличкий ростом, має сиву бороду і довге волосся, яке розкуйовджене. Говорять, що він захищає свій будинок, але, якщо його розізлити, то він навпаки – робить у цьому будинку всілякі пакості: б’є посуд, пересовує меблі, лякає дітей і тому подібне.
Відьми – це звичайні на вигляд люди. Але, на кінці копчика у них є невеличкий хвостик. Вони ніколи не роблять людям добро, а навпаки – заподіюють зло. Роблять, щоб люди хворіли, помирали. Відьми забирають живу енергію у людей. Якщо вони не зроблять людям пакощів, то самі будуть хворіти. Тому, таких людей найбільше треба остерігатися.
Чорт має людське обличчя, але він покритий волоссям і на голові у нього роги. На руках і ногах у нього замість пальців – ратиці. Говорять, що вони у парі з відьмами роблять пакості.
Також є багато легенд і переказів про людські Долі, Горе, а також про хвороби.
Легенда „Створення Адама і Єви”
Бог сказав: „Давайте створимо людей, схожих на нас”. І Бог зробив людини із пороху, тобто із землі, із того ж, з чого вона складається, і вдихнув в нього дух життя.
Так людина стала живою істотою. Потім Бог сказав: „Недобре людині бути одній. Я хочу дати їй товариша, який буде допомагати йому у всьому. Господь Бог зробив так, що Адам заснув глибоким сном. Він взяв у нього ребро і зробив із нього жінку. В центрі саду Бог посадив два особливих дерева: дерево життя і дерево пізнання добра і зла. Але він попередив Адама: „Ти вільний2 і можеш їсти плоди любого дерева в саду, але знай, якщо ти з’їси плід з дерева пізнання, ти помреш.
Адам і Єва жили в саду і були дуже щасливі. Вони раділи тому, що завжди могли бути з Богом.
Сатана був ворогом Бога. Його злило, що Адам і Єва були на стороні Бога. Він обернувся змієм і підповз до Єві. Він запитав її: „Правда, що Бог заборонив вам їсти фрукти в саду?”
Єва відповіла: „Ні, тільки з дерева пізнання добра і зла, яке росте в центрі саду нам не можна їсти. Він сказав, що якщо ми не хочемо померти, то не повинні не тільки їсти, але й торкатися до них”.
„Дурниці, ви зовсім не помрете, – прошепотів змій, – а самі станете такими, як Бог”.
Жінка засмутилася. Плоди були таким гарними і апетитними на вигляд, і потім могли зробити її такою мудрою. І вона з’їла один плід і Адам також. В ту ж хвилину на них напав страх. Вони згрішили, не послухали Бога. І Богу прийшлося вигнати їх із райського саду Єдема.
Паспорт фольклорного твору
1. Кривоног Олена Іванівна.
2. 1947 рік, село Ужок Велико-Березнянського району Закарпатської області.
3. Українка, шкільна освіта, працювала в колгоспі.
Легенда „Річка Янчул”
У степу за Гуляйполем є річка Янчул. Колись вона була широка і глибока, не те, що тепер – рівчачок. Так ось по цій річці плавали в давні часи кораблі. Турки й татари по ній золото та всяке багатство з нашої землі вивозили.
Кажуть, що якось на цей край напав кримський хан Янчул. Награбував чого хотів. Золото переплавив на коня, закутав його в овечі шкури й повантажив на корабель. Тільки зібрався відпливати, коли тут запорожці!
Перебили козаки татар і всі їхні пожитки з корабля в річку повикидали. Викинули і золотого коня. Янчул сидів у схованці, а як побачив, що кінь шубовснув у воду, то і собі пірнув, і втопився. Ото з тих пір і річку за його іменем почали називати Янчулом.
Паспорт фольклорного твору
1. Кривоног Олена Іванівна.
2. 1947 рік, село Ужок Велико-Березнянського району Закарпатської області.
3. Українка, шкільна освіта, працювала в колгоспі.
4. 3 липня.
5. Село Новозлатопіль.
Легенда „Про ружу, мальву і півонію”
Колись ці гарні квітки були дівчатами-сестрами. Вони лікували людей від хвороб серця. Але тільки тих, хто не коїв людям зла.
Одного разу хтось постукав до них у двері. Це було пізньої ночі. То був Зимовий Вітер.
– А чи не вдієш нам шкоди?
– Ні!
Відчинили йому дівчата двері. І влетів до хати Вітер-вітрисько.
– Я втрачаю сили, не можу з Морозом змагатися.
– А чи добре серце маєш?
– А що таке серце?
Дівчата перезирнулися.
– А чи зробив ти щось добре людям?
– А що таке – добро? – здивовано запитав Вітер.
– Твою хворобу ми не можемо лікувати, бо допомагаємо тільки добрим людям.
Вітер дмухнув на сестер і стали вони замороженими квіточками.
Навесні добрі люди висадили їх у землю: мальву ближче до вікон, півонію – у саду біля джерельця, а ружу – коло воріт, до сонця. Так і ростуть сестри, своєю красою милують людей.
Навіть по сей день люди вважають їх квітами віри, надії і кохання.
Паспорт фольклорного твору
1. Кривоног Олена Іванівна.
2. 1947 рік, село Ужок Велико-Березнянського району Закарпатської області.
3. Українка, шкільна освіта, працювала в колгоспі.
4. 3 липня.
5. Село Новозлатопіль.
Дитячий фольклор (утішки, пестушки, забавлянки, ігри, лічилки, мирилки, заклички, примовки, звуконаслідування, дражнилки, страшилки, скоромовки, дитячі пісні).
Для дітей часто виконують колискові пісні, пестушки. Ці пісні матері співають, щоб усипити або заспокоїти дитину. Наприклад, пісні „Два півники”, „Ковалики-ковалі”, „Стоїть півень на току” і т.д.
Страшилки й досі побутують в дитячому житті. Джерела їх сюжетів сягають глибокої давнини. В основному страшилки розповідають батьки своїм дітям, якщо вони не слухаються дорослих.
Існує дуже багато дитячих ігор. Найбільш популярні – це „Третій зайвий”, „Джерельце”, „Платочок”, „Павучки”, „Ворота” та інші.
Найбільш популярні такі лічилки: „Вийшов зайчик погулять”, „Раз, два, три, чотири, п’ять”, а також такі мирилки: „Мирись, мирись”.
У ранньому дитинстві у дітей особливо популярними являються колискові пісні, утішки, пестушки, забавлянки. У дітей з двох до десяти років дуже популярні заклички, примовки, дражнилки, казки, легенди, страшилки, мирилки, лічилки, ігри. А у більш пізньому віці діти переймають у дорослих календарно-обрядові пісні. Наприклад, колядки: „Ой коляда, колядниця”, „Коляд, коляд, колядниця”; щедрівки: „Добрий вечір тобі, пане господарю”, „Ой сивая та й зозуленька”; веснянки: „Весняночка” та ін.
Найчастіше діти виконують календарно-обрядові пісні. Наприклад, під час зимових свят діти виконують колядки, щедрівки. А влітку на Івана Купала виконують купальські пісні. Взагалі ці свята діти проводять дуже весело.
В даний момент існують твори дитячого фольклору з новішими сюжетами. З’явилися нові казки, легенди, дитячі пісні, колядки та щедрівки. З’явилися нові сюжети, але вони мають той самий зміст, що й старі сюжети – добро завжди перемагає зло.
Дитяча пісня „У нашого Омелечка”.
У нашого Омелечка
невеличка сімеєчка:
Тільки він, та вона,
Та старий, та стара
Та дві дівчини косаті,
Та два парубки вусаті,
Та дві Христі в намисті,
Та дві ляльки в колисці.
Паспорт фольклорного твору
1. Козак Поліна Миколаївна
2. 1943 рік, село Свалява Мукачівського району Закарпатської області.
3. Українка, шкільна освіта, працювала в колгоспі.
4. 5 липня.
5. Село Новозлатопіль.
Дитяча пісня „Ковалики-ковалі”
Ковалики-ковалі
То великі, то малі.
А старого коваля
Посадили на коня,
А старую ковалицю
Посадили на телицю
А малих коваленят –
На строкатих котенят, –
Поїхали!
Паспорт фольклорного твору
1. Козак Поліна Миколаївна
2. 1943 рік, село Свалява Мукачівського району Закарпатської області.
3. Українка, шкільна освіта, працювала в колгоспі.
4. 5 липня.
5. Село Новозлатопіль.
Дитяча пісня „Стоїть півень на току”.
Стоїть півень на току
У червонім чобітку.
Будем півника просити:
– Ходи жито молотити!
Паспорт фольклорного твору
1. Козак Поліна Миколаївна
2. 1943 рік, село Свалява Мукачівського району Закарпатської області.
3. Українка, шкільна освіта, працювала в колгоспі.
4. 5 липня.
5. Село Новозлатопіль.
Лічилка „Раз, два, три, чотири, п’ять”
– Раз-два! Зранку вчуся рахувать
– Ну й дива! Все зраховане навкруг:
– Раз-два-три! Дерева, ріка і крук;
– Ти диви! що на дереві сидить
– Три-чотири! і кричить мені: „Ур-ра!
– Говорили! раз-два-три-чотири-кра!”
– Раз, два, три, чотири, п’ять!
Паспорт фольклорного твору
1. Козак Поліна Миколаївна
2. 1943 рік, село Свалява Мукачівського району Закарпатської області.
3. Українка, шкільна освіта, працювала в колгоспі.
4. 5 липня.
5. Село Новозлатопіль.
Лічилка „Вийшов зайчик погулять”
Раз, два, три, чотири, п’ять –
Вийшов зайчик погулять.
Як на бути, що зробити?
Треба зайчика зловити.
Будем знову рахувать:
Раз, два, три, чотири, п’ять.
Паспорт фольклорного твору
1. Козак Поліна Миколаївна
2. 1943 рік, село Свалява Мукачівського району Закарпатської області.
3. Українка, шкільна освіта, працювала в колгоспі.
4. 5 липня.
5. Село Новозлатопіль.
Дитячі колядки
Ой коляда, колядниця, В мене ніжка босенькая,
Дайте мачку до кужиці. Вечір добрий, дайте пиріг довгий!
Як не дасте, одкажіте, А швидше там виносьте
Моїх ніжок не знобіте. Та людей не морозьте!
Я дитинка маленькая,
*****
Коляд, коляд, колядниця, Одчиняйте скриньку
Добра з медом паляниця, Та давайте сливку,
А без меду не така, Одчиняйте сундучок
Дайте, дядьку, п’ятака. Та давайте п’ятачок.
*****
Коляд, коляд, колядниця А кобилу за чупринку.
Добра з медом паляниця, Та й поведу на могилку,
А без меду не така, А з могилки – на Козак
Дайте, дядьку, п’ятака! Та й продам за п’ятак.
Як не дасте п’ятака, Щедрий вечір, добрий вечір!
Возьму вола за рога,
*****
Коляда, коляда Не даси ковбаси –
На поличку погляда Хоть сама паси.
Там ковбаси лежать, Коляд, коляд, коляда,
Вони в шанічку біжать Дід на бабу погляда.
Дай, бабо, ковбасу – А баба не дивиться
Літом коней попасу. І на діда кривиться.
Колядин, колядин
Коляди, коляди, я у батька один.
Meнi не дивуйте, ковбасу лаштуйте.
Колядин-дин, я, бабусю, один.
Винеси мeнi пиріжечок та положи у мішечок,
З руками, з ногами, щоб бігав за нами.
Колядин, колядин, я у батька один.
По коліна кожушок, дайте, дядьку, пиріжок.
Колядин, колядин, а я в батька один,
В порватiм кожушку, винесiть пампушку.
Паспорт фольклорних творів
1. Козак Поліна Миколаївна
2. 1943 рік, село Свалява Мукачівського району Закарпатської області.
3. Українка, шкільна освіта, працювала в колгоспі.
4. 6 липня.
5. Село Новозлатопіль.
Ігри
Павучки
Це досить весела гра. За павучків виступають два три гуртки дітей. Кожен гурток оперізує себе шворкою, як ото колоски в сніпку.
Щойно пролунає команда, оперезані гуртки рушають до умовленого місця. Хто дістанеться туди раніше, стає переможцем! Гратися в цю гру треба босоніж, щоб не відтоптати один одному ноги.
Ворота
В цю веселу гру гралися ще наші прадідусі і прабабусі.
Станьте в коло, міцно візьміться за руки, а хтось один хай вийде на середину, бо йому бути за козачка. Підступить козачок до котроїсь із пар у колі та й питає: „А чиї це ворота?” – „Юрчикові і Русланчикові”, – кажуть йому. „Впустіть мене” – „Ні не впустимо”. Ходить козачок від воріт до воріт і все ото проситься, щоб його впустили. Та ні, не впускають. Тоді він з вигуком: „Бий, товкачику, бий! Ворота розбий!” – як розгонеться та всією вагою геп на зчеплені руки. Хто не втримав козачка, мусить наздогнати його. А хто не наздожене стає козачком.
Скоромовки
Босий хлопець Віз Устим
сіно косить – овес на млин,
роса росить зачепив вусами тин:
ночі босі. Млин гуркоче –
мірошник регоче.
***** *****
Ніс Гриць Хитру сороку
пиріг через поріг, Спіймати морока,
Став на горіх – А на сорок сорок –
упав на поріг. Сорок морок.
***** *****
Сів шпак на шпаківню – Ти, малий,
заспівав шпак півню: скажи малому,
ти не вмієш так, як я, – хай малий малому скаже,
так, як ти, хай малий теля прив’яже.
не вмію я.
Колискова
Ходить, ходить зайчик, кругом хати,
Хоче він малу дитину колисати.
Хоче він малу дитину колисати,
а дідусьо буде дитя забавляти.
А дідусьо буде дитя забавляти,
а бабуся буде казочку казати.
А бабуся буде казочку казати,
а мамуся буде пісеньку співати.
А мамуся буде пісеньку співати,
а маленьке дитя буде собі спати.
А маленьке дитя буде собі спати,
а сіренький зайчик його колисати.
Паспорт фольклорних творів
1. Козак Поліна Миколаївна
2. 1943 рік, село Свалява Мукачівського району Закарпатської області.
3. Українка, шкільна освіта, працювала в колгоспі.
4. 6 липня.
5. Село Новозлатопіль
Календарно-обрядова поезія
Колядки та щедрівки – це обряд в період зимового сонцевороту (З 24 грудня по 6 січня).
Колядували хлопці, ходячи по дворах із саморобною зіркою, іноді – у супроводі перевдягнених Маланки, кози, ведмедя, солдата. Якщо їх запрошували до хати, вони розігрували сценки з народної вистави.
Колядниками були молоді, неодружені хлопці. Колядки адресувалися в основному господареві хати. Колядували надворі або у хаті. Пісні під час колядок виконувалися різні. Були колядки та щедрівки. Меланкувати ходили дівчата.
„Меланка ходила, Василька водила
– Васильку, мій татку, пусти мене в хатку
Я жита не жала, золотий хрест держала
Золота кадильниця. Кадійтеся люде.
Хай Вам Христос буде.
Зі святом Вас, з Меланкою”.
Вечір на Новий рік супроводжувався щедрівками. Щедрували переважно діти.
Посівати ходили хлопці. Вони заходили з пшеницею в карманах. Розсіваючи її по хаті промовляли: „Сію, вію, засіваю, з Новим роком Вас вітаю. Сійся, родися жито, пшениця і всяка пашниця”.
Під час зимових свят відбувалися дівочі ворожіння. Дівчата ворожили в основному на хлопців. Чи вийде та чи інша дівчина заміж. Ворожили на Василя, а також на Водохреща.
Весну починали святкувати, коли прилітали перші шпаки. В народі говорили, що весну несуть на крилах птахи. Тому у березні, у першому весняному місяці, випікалося обрядове печиво у формі пташок. Діти, співаючи, носили його по селу, закликаючи весну: „Весна красна прийди, з радістю, з великою милістю”.
У різних місцевостях України, пісні приурочені весні, називалися по-різному: гаївками, маївками, веснянками.
На початку весни існували весняні ігри та хороводи. Хороводи водили дівчата. Вони під час хороводу імітували процеси вирощування збіжжя та городини: „орали поле”, „зберігали льон”.
На молодіжних весняних гулянках, під час ігор та танців, зав’язувалися знайомства, відбувалися зустрічі, мріялось про майбутнє одруження.
Звичай водити хороводи, співати веснянки, забавлятися іграми, приуроченим весні зберігся і до нашого часу, в основному в Західній Україні, такий спосіб шанується, як жива традиція.
Зелені свята на Україні святкувалися. Русальські пісні виконувалися під час обрядів, пов’язаних з зеленими святами. У ці дні наші предки вшановували зелений світ, який вони одухотворяли. Так само, за давніми уявленнями й люди посмертно могли ставати рослинами, або людиноподібними духами та могли знайти собі притулок у лісі або полі, або у воді.
Свято ще називалося „русальним”, тиждень під час якого ці фантастичні істоти з’являлися в селі.
Вкрашаючи хату й подвір’я, водили по селу дівчину, прикрашену зеленню „тополю”, а також струнку „берізку”. Таким чином наші предки влаштовували рослинний світ.
Русалки – це стрункі, зеленоокі і русоволосі дівчата, вдягнені у легке, прозоре вбрання. Увінчані вони були водяними лілеями або польовими квітами.
Вони можуть допомагати або шкодити людині у господарстві. Улюблене заняття русалок – водити хороводи. Необережних юнаків та дівчат, які потрапили їм на очі, русалки залоскочували до смерті. За це, русалок в народі прозвали „лоскоту хами”.
Жили русалки в основному біля води, бо це їхня стихія та місце їх перебування.
В останній день зелених свят дівчата та жінки у віночках, узявшись за руки проводжали русалок із села. Вони утворювали щільний ряд, перегороджуючи вулицю, простували до лісу під спів: „Проводили русалок, щоб вони до нас не ходили і наших дівчат не ловили”. У народі вважалося, якщо кинути зелений вінок на город, то буде гарний врожай.
На Петрівку найкоротші ночі. У піснях звучать скарги на коротку нічку. Молодій дівчині ніколи виспатись. А попереду прощання з батьківською хатою, бо восени починається пора весіль.
Ніч на Івана Купала відзначали так: запалене колесо встановлювали на високій тичці або пускали його на воду. На галявині викопували обрядове дерево увішане дівочими віночками, потім їх пускали на воду і дивились в яку сторону попливе віночок, з того боку буде сужений.
Біля дерева розкладали вогнище і парубки у парі з дівчатами перестрибували через нього. Купальське вогнище не гасили, а давали дотлівати. А ще наші предки вважали, що саме в купальську ніч зілля має найбільш цілющу силу, і навіть, на мить розцвітає папороть. Хто цей цвіт знайде, той буде щасливий.
Свято Івана Купала славить життєдайні сили природи, а саме найголовніші з них стихії – сонце, вогонь і воду.
Віночок робили з таких квітів: любисток, ромашка, чебрець.
Жнива – підсумок усіх сподівань і зусиль хлібороба. До початку жнив готувалися, як до великого, урочистого свята і, водночас, до тяжкої, відповідальної роботи, коли доводилося трудитися від зорі до зорі, незважаючи на спеку і спрагу.
У перший день жнив урочисто вирушали до схід сонця на поле, починала першу зачинну найкраща жниця, сніп з першого ужинку – встановлювався на покутті.
На вижатому полі женці залишали кілька стеблин, зерно з них зерно з них витрушували у розпушену землю – на майбутній врожай. Коло стеблин клали хлібину і воду, лягали і качалися по ниві, щоб повернути собі вироблену силу. З останнього вижатого збіжжя, прикрашеного калиною і волошками, робили ще й вінок, який символізував завершення праці – його несла в село найкраща жниця.
В піснях величалися найкращі руки.
Щедрівка
Добрий вечір, тобі, Три празники в гості
Пане господарю. Радуйся...
Радуйся! Ой радуйся, земле. А перший же празник
Син Божий народився! То Різдво Христове
Застилайте столи Радуйся...
Та все килимами А другий же празник
Радуйся... То свято Василя
Та кладіть калачі Радуйся...
З ярої пшениці А третій же празник
Радуйся... Свято Водохреща.
Бо прийдуть до тебе Радуйся! Ой радуйся земле,
Син Божий народився!
Щедрівка
Ой сивая та й зозуленька В третьому – дрібні зірки.
Усі сади облітала Ясен місяць – пан господар,
А в одному та й не бувала Красне сонце – жона його,
А в тім саду три тереми: Дрібні зірки – його дітки.
В першому – красне сонце, Добрий вечір, щедрий вечір,
В другому – ясен місяць, Добрим людям на здоров’я!
Щедрівка
Нова радість стала, Царя-Бога вихваляють:
Яка не бувала: Ой ти, царю, наш Царю,
Звізда ясная над вертепом Ти, небесний Владарю,
Увесь світ осіяла. Пошли, Боже, літа многі
Де Христос родився, Цього дому господарю.
Там світ просвітився, Щоб і хліб родився,
І пастушки із ягнятком Щоб і скот плодився,
Перед божим дитятком Щоб цей пан-господар,
На коліна припадають, Нічим не журився.
Псалом: „Ой Боже, мій боже!”
Ой Боже мій Боже,
Що робиться в світі,
Немає спокою на нім,
Ми так розкошуєм,
А втіхи не маєм,
Не раді багатствам своїм.
Як дзвони задзвенять
Ми в церкву не йдемо,
Зневажемо слово святе,
Покайтеся люди,
Бо горе нам буде,
Як Бог нас судити прийде.
Як в небі засвітить яснішеє за сонце,
Христос на престолі святім
З ним Матінка Божа,
Пророк і Предмеча і Божії Ангели з ним.
І скаже спаситель,
Всі добрії люди,
Всі вірні приходьте сюди.
Для Вас в Божім раї дзвенять водограї,
І пахнуть чудові сади.
Він двері відкриє і Ангели Божі,
Всіх праведних в рай заведуть,
А грішники будуть стояти ридати,
І всі перед Богом впадуть,
Прости ми не знали,
Прости ми не чули,
Прости нам ніхто не сказав,
Господь гляне грізно,
І скаже вже пізно,
Ви чули я кликав і ждав.
І в пекло вогняне, пошле їх на муки,
Оскільки їх всіх там буде,
Як Бог нас судити прийде.
Живімо по-правді,
І в Господа-Бога,
Спасіння всім людям просім,
І в кожнеє свято,
І в кожну неділю,
До храму святого всі йдем.
Дай Господи-Боже смирення і згоду,
Любов нам на землю пошли,
Дай Боже нам віру,
В терпінні дай силу,
Щоб всі ми до тебе прийшли.
О, Матінко Божа, Царице Небесна.
Покрий нас покровом своїм,
Як прийде Господь всі народи судити,
Як страшно нам буде усім.
Апостоле Божий, Андрій Первозванний
Молися за Хрест той святий,
Що ти нам поставив
На Божую Славу, на нашій землі дорогій.
Моліться святій, всі Ангели Божі,
Щоб дав нам Бог Царство святе,
Молімося люди, бо горе нам буде,
Як Бог нас судити прийде.
Щедрівка
Прилетіла ластівочка, Посідали кругом столу,
Щедрий вечір, святий вечір, Щедрий вечір, святий вечір,
І питає: „Хто є вдома?” Їдять кутю пшеничную,
Щедрий вечір, святий вечір, Щедрий вечір, святий вечір,
А є вдома пан господар, А п’ють воду криничную,
Щедрий вечір, святий вечір, Щедрий вечір, святий вечір,
Пан господар, господиня, Їдять кутю ложечками,
Щедрий вечір, святий вечір, Щедрий вечір, святий вечір,
Господиня, їхні діти, А п’ють воду скляночками,
Щедрий вечір, святий вечір,
Щедрий вечір, святий вечір.
Паспорт фольклорних творів
1. Козак Поліна Миколаївна
2. 1943 рік, село Свалява Мукачівського району Закарпатської області.
3. Українка, шкільна освіта, працювала в колгоспі.
4. 6 липня.
5. Село Новозлатопіль.
Коляда
Свята Варвара
Церкву збудувала,
Радуйся, ой радуйся небо,
Земля веселися, Христос народився.
Церкву збудувала з трьома куполами,
Радуйся, ой радуйся небо,
Земля веселися, Христос народився.
З трьома куполами,
З трьома віконцями,
Радуйся, ой радуйся небо,
Земля веселися, Христос народився.
А в перше віконце світить ясне сонце,
Радуйся, ой радуйся небо,
Земля веселися, Христос народився.
А в друге віконце світить ясний місяць,
Радуйся, ой радуйся небо,
Земля веселися, Христос народився.
А в третє віконце світять ясні зорі,
Радуйся, ой радуйся небо,
Земля веселися, Христос народився.
Коляда
Нова радість стала. Пастушки з ягнятком,
Яка не бувала, Над малим дитятком,
Над вертепом зірка ясна, На коліна поставали,
На весь світ засіяла. Господа Бога прославляли.
Сіяла, сіяла, сіять перестала, А Ісус маленький,
Народився Ісус Христос, Ручки простягає,
У яслах на сіні. Усіх дітей, з усього світу
До себе закликає.
Колядка
Чи ви чули, люди, Зійшли Ангели,
Такую новину, З неба до землі,
Що діва Марія Принесли дари,
Сина породила. Діві Марії.
Сина породила, Три свічки воскові,
У яслах положила, Ще й ризи шовкові,
Сіном притрусила, То Ісусові Христові.
Господнього сина.
Паспорт фольклорних творів
1. Козак Поліна Миколаївна
2. 1943 рік, село Свалява Мукачівського району Закарпатської області.
3. Українка, шкільна освіта, працювала в колгоспі.
4. 7 липня.
5. Село Новозлатопіль.
Посівалки
На щастя, на здоров’я, на Новий рік
На щастя, на здоров'я, Сорочка по землю,
На Новий piк, А лен по колiна.
Аби вам родило Аби вас, хрещених,
Краще, як торік, Голова не болiла,
Жито, пшениця, Будьте здоровi,
Всяка пашниця. З Новим роком!
Коноплi по стелю, З Василем!
Місяченьку, мій братику
Мiсяченьку, мiй братику,
Зiйди рано, постiй мало,
Поки я бички позапрягаю,
Жито-пшеницю порозсiваю.
Роди, боже, жито й пшеницю
Без кукiлю, без метлицi,
А нам, дiткам, по варяницi.
Котивсь хміль з-під города
Котився хмiль з-пiд города,
А укотився пiд ворота;
Вийся хмелю, на лiску,
А родися, пшенице, на пiску.
На щастя, на здоров’я, на Новий год
На щастя, на здоров' я,
На новий год, на нове лiто,
Роди, боже, жито і пшеницю,
Всяку пашницю!
А ти, кукiлю, не родись,
По дорiжцi розкотись
Конопельки, пiд стельки,
Льонок по поясок
Драстуйте, будьте здоровi,
З праздником, з Новим годом!
Веснянки
Весна красна За ним, за ним, дівчатонька.
Із стріх вода крапне. Вернися соколе.
Молодому козаченьку. Не вернуся, забарюся.
Мандрівочка пахне. Гордила ти мною.
Мандруй друже Тепер твоє гордування.
Та й у чисте поле Все перед тобою.
*****
Десь тут були подоляночки,
Десь тут була молоденька,
Тут вона впала, до землі припала
Личко не вмивала, бо води не мала.
Ой, устань, устань, подоляночко,
Витри очі, як ті скляночки.
Біжи до Дунаю, бери ту, що скраю,
Та бурися до бочки,
І скачи у скочки.
*****
Ой, дівчатка-голуб’ятка
Радьмося!
Та й виходьмо на травицю. Граймося!
Та виходьмо на травицю
В добрий час
Нема таких весняночок, як у нас.
*****
Киш, киш, горобей,
Ти не клюй конопель,
Ні моїх, ні чужих,
Ні сусідчиних.
Мої конопельки,
Іще зелененькі.
Меланка „Гоп-гоп, козуню”
Гоп-гоп, козуню,
Гоп-гоп, сіренька, гоп-гоп, бiленька.
Ой розходилася, розвеселилася,
По сьому дому, по веселому.
Ой поклонися свому господару,
І жiнцi його, i дiтям його!
Гоп-гоп, козуню,
Гоп-гоп, cipeнькa, гоп-гоп, бiленька.
Де коза стопою, там жито копою,
Де коза рогам, там жито стогом.
Де коза ходить, там жито родить.
Гоп-гоп, козуню,
Гоп-гоп, сіренька, гоп-гоп, бiленька.
Послухай козуню, де в дзвони звонять
Де в бубни бубнять, де в скрипки грають.
Гоп-гоп, козуню,
Гоп-гоп, сіренька, гоп-гоп, бiленька.
Погляди на гради, чи нема зради?
Старая баба, та тая зрада,
Солому сiче, пироги пече,
А сіно смажить, пироги мастить.
Гоп-гоп, козуню,
Гоп-гоп, сіренька, гоп-гоп, бiленька.
Вискочив вовчок, за козу чок-чок,
А вовченята – за козенята.
Мудрая козуня догадалася,
В темнії лози сховалася.
Уже не бiйся нi в полi ловця,
Нi в лiсi стрiльця.
Одно боюся старого дiда,
Сивобородого.
Тай мене заб'є з тупого Лучка,
З правого плечка.
Гоп-гоп, козуню,
Гоп-гоп, сіренька, гоп-гоп, бiленька.
Купальські пісні
Наша Маринка-купалочка
Наша Маринка-купалочка
Посеред моря купалась,
На бережку білилась,
Вийшла на вулицю, хвалилась:
У мене личко, як яблучко,
У мене брови чорнесенькі,
Зовсім я дівка складнесенька.
Ой на Івана Купала
Ой на Івана Купала – Марійко моя, душко моя,
Вийшла Марія, як та пава. Сподобалось личко твоє.
На ню молодці заглядаються, Ой не так личко, як ти сама
Привітатися стидаються. Як на папері написана.
А той Іван не встидався, Як на папері на листочку.
Взяв за рученьку та й звітався: Чорненькі брови на шнурочку.
Коло Мареноньки ходили дівоньки
Коло Мареноньки ходили дівоньки,
Стороною дощик іде, стороною.
Що на морі хвиля, а в долині роса,
Стороною дощик іде, стороною,
Над нашою рожою червоною.
Ой на горі жито, а в долині просо,
Стороною дощик іде, ще й дрібненький,
Та наш барвінок зелененький.
Русальні пісні
Сиділа русалка на білій березі
Сиділа русалка на білій березі,
Просила русалка в жінок намітки:
– Жіночки-сестрички,
Дайте мені намітки,
Хоч не тоненької,
Аби біленької
Сиділа русалка на білій березі
Просила русалка дівочок сорочки:
– Дівочки-сестрички,
Дайте мені сорочки,
Хоч не біленької,
Аби тоненької.
Ой біжить, біжить мала дівчина
Ой біжить, біжить мала дівчина,
А за нею русалочка:
– Та послухай мене, красно панночко,
Загадаю тобі три загадочки,
Як угадаєш – до батька пущу,
Не угадаєш – до себе візьму:
Ой що росте без кореня,
А що біжить без повода,
А що цвіте без цвіту?
– Камінь росте без кореня,
Вода біжить без повода,
Папороть цвіте без цвіту.
Панночка загадок не вгадала, –
Русалочка панночку залоскотала.
Жнивні пісні
Ой в чужого господаря
Ой в чужого господаря обідать пора,
А в нашого господаря ще й думки нема.
Ой паноньку наш, обідати час!
У чужого господаря полуднувати пора,
А в нашого господаря ще й на думці нема.
Ой паноньку наш, полуднувать час!
У чужого господаря пополуднувати,
А в нашого, багатого, ще й не думали.
Ой паноньку наш, полуднувать час!
Ой уже сонце над вербами
Ой уже сонце над вербами, –
Пусти нас, пане, хоч з ребрами.
Ой уже сонце над грушами, –
Пусти нас, пане, хоч з душами.
Ой уже сонце в очереті, –
Пусти нас, пане вечеряти.
Ой уже сонце в овсі, в овсі, –
Полічи, пане, чи ми усі.
Недалеко до межі
Недалеко до межі,
Варенички у діжі.
Ой нумо, припильнуймо!
Як не будем пильнувать,
Так тут будем ночувати.
Ой нумо, припильнуймо!
По чотири і по п’ять.
Вже варенички кипліть.
Ой нумо, припильнуймо!
Родинно-обрядова поезія (родильні, хрестильні, весільні пісні, голосіння)
Не можна гойдати пусту колиску, бо дитина буде хворіти, а навіть даже померти.
Найдавніший метод утворення нової сім’ї – завоювання і купівля нареченої.
... будемо бити та воювати,
Мар’єчки не давати...
Найпоширенішим виявився звичай одружувати хлопця і дівчину за волею батьків, які орієнтувалися головним чином на майновий стан молодих, а не на їх бажання чи небажання стати парою.
Такий весільний обряд починався сватанням: свати, старости – поважні чоловіки, – не прямо запитували у батьків, чи віддадуть вони свою дочку за їхнього „князя”, а говорили, що у їхній двір забігла куниця, а князь хоче мати її в себе. Якщо батьки „не бачили ніякої куниці”, то дівчина виносила гарбуза, що було знаком відмови. Коли дівчина подавала сватам рушника, а „князеві” хустку, то сватання минуло успішно і можна було приступати до заручин, які й були початком весілля: сходилися весільні гості, дружки співали пісні. Обрядові пісні звучали й при випіканні весільного короваю. Його готували тільки жінки з благополучних сімей, щоб молоді жили щасливо. Дружки накликали щасливе життя молодому подружжю і на „вінкоплетинах” плели вінок з барвінку нареченій, яка, одружившись, повинна носити хустку (бо вінок – це символ дівоцтва), в’язали букетики для дружок і дружків, а головне – завивали гільце – прикрашали калиною та квітами зелену гілку:
Ми вілечко вили, у хліб устромили
Да на столі поставили,
Щоб на столі було повно,
А нашим молодим гарно.
Важливим моментом весілля був день, коли гості збиралися в жениха, і в нареченої. По дорозі його не раз перепиняли сусіди молодої, вимагаючи викуп. Під час частування та обрядових пісень молоду садили на стілець, застелений вивернутим кожухом і розплітали їй косу, потім відбувалося урочисте покривання хусткою, поділ короваю між гостями і прощання дівчини з рідним домом – і переїзд у дім чоловіка.
Весілля закінчувалося у понеділок. Цей день називають „циганщиною”, що говорить про характер веселощів і пісенності – співали жартівливі пісні, перевдягнені гості могли зайти у будь-який двір, узяти щось із продуктів і жартома, піснями і танцями йти до молодожонів.
Поширені родинно-побутові, соціально-побутові пісні.
Ліричні пісні різняться з весільними піснями. Ліричні бувають і солдатські, просто життєві. А весільні спеціально для весільного обряду. Такі пісні представлені на аудіозаписі в додатку №6, у виконанні Кривоног Олени Іванівни, які записані за допомогою диктофону
Весільні пісні
Та спасибі тобі, моя ненько
Та спасибі тобі, моя ненько,
Що будила мене раненько,
А я слухала. Вставала
Та рушнички напряла.
По тихому Дунаю білила,
По сухому бережку сушила,
Своїх старостів дарила.
В неділю рано до сонця
В неділю рано до сонця
Сіла Ганночка у віконця,
Всі гадочки перегадала,
Дружечок позбирала.
– Та дружечки ви мої,
Звийте віночок тепер мені,
Бо завтра часу не матиму:
Буду до шлюбу збиратись.
В чистім полі над криницею
В чистім полі над криницею, То що Митричко вербицю зрубає,
В чистім полі над криницею Що Митричко вербицю зрубає,
Росла верба над водицею. А Маруся росу позбирає.
Йа хто цюю вербицю зрубає, Та вербицею коней поганяти,
Йа хто цюю вербицю зрубає, Вербицею коней поганяти,
Йа той жи тую росу позбирає. Росицею личенько вмивати.
Ліричні пісні (пісні про кохання і родинне життя, колискові, жартівливі, соціально-побутові – козацькі, рекрутські, солдатські, кріпацькі, наймитські, народні пісні літературного походження, пісні-романси тощо)
В ліричний пісні завжди є щирість й доброта. Ці пісні розповідають про головних героїв, про їхню радість чи горе. Через почуття однієї людини розповідається, описується характер українського народу. Тематика ліричних пісень дуже широка, а їхня співзвучність забезпечила всенародну любов і незгасаючу популярність. Найбільш популярними являються пісні про кохання, колискові, жартівливі і козацькі.
Одним з мотивів у піснях про кохання є розлука; у колискових піснях найбільш проявляється любов матері до дитини, в жартівливих піснях висміюються недоліки та вади людини, в козацьких описується нещасна доля парубків-козаків, які були відправлені на війну.
Ліричні пісні й досі популярні в народі.
Приймаченько
Цвіте, цвіте черемшина. Ой, не вспів же приймаченько,
Ягідок немає, На лавочку сісти,
А хто в приймах не буває Наказала йому теща:
Той горя не знає. „Неси курям їсти!”
Оре, оре приймаченько, Ой, бодай же ті кури,
На шлях поглядає. І теща згоріли,
Усі жінки несуть їсти, Як же ж мені приймацькеє
А мені немає. Життя надоїло.
Іде, іде приймаченько,
На сопілку свище
Ховай тещо хліб і сало,
Бо їде приймачище.
Цвіте терен
Цвіте терен, цвіте терен, Хоч дрімайте не дрімайте,
А листя немає, Не будете спати,
Хто в любові не знається, Десь поїхав мій миленький,
Той горя не має. Другую шукати.
Ой молода дівчина, Нехай іде, нехай їде,
Та й горя не зазнала, Нехай не вернеться,
Вечероньки не доїла, Не дасть йому Господь щастя,
Нічки не доспала. Де він повернеться.
Ой візьму я кріслечко, Не дасть йому Господь щастя,
Сяду край віконця, Ані трошки долі,
І ще очі не дрімали, Що він мене молодую
А вже сходе сонце. З розумоньку зводе.
У цій могилі
А хто лежить в цій могилі, А за попа був револьвер,
А хто спочиває, Маленький, блискучий
Чи стрілець від бою вбитий, А за дяка соловейко
Чи від Бога пара. Веселий, співучий.
Не стрілець від бою вбитий, А за певчів пташенята
Не від Бога пара, Весело співали,
В тій могилі спочиває А береза і дубочок,
Закохана пара. Корони держали.
Не хотіли батько й мати,
Щоб ми ся побрались
Вони пішли в сад вишневий
Навіки завінчались.
Літа молоді
Нащо мені краса твоя, Цілуй, цілуй, цілуй її
Нащо ті гарні брови, Більш молодість не буде.
Нащо літа молодії О, де дівчина тая є,
Коли нема любові. Що я про неї мріяв,
Гудуть весело солов’ї, Пісні про неї я складав,
І б’ють піснями в груди, А в серці я леліяв.
Кохання
Як я садила айстру білу, А ти найшов собі другую,
А ти поміг мені полить, Мене покинув навсігда.
З тих пір я мрію про кохання, Надіну на себе біле плаття
З тих пір душа в мене болить. І під зелені верби ми підем,
Як ти проходив моїм садом, І там на самоті з тобою
Як задивилась на твій стан, Останній вечір проведем.
Стояли довго під вербою, І поцілував, як сонце квітку,
Поки вечірній спав туман. І не пручалась тоді я,
А ти сказав, що не покинеш, Бо ти сказав, що вже навіки,
А ти сказав візьмеш мене, Навіки буду я твоя.
За горами сонечко сходить
За горами сонечко сходить Невістка нічого не сказала
За горами сонце горить Лиш тільки сказала одно
Поїхав мій милий далеко Мені б його легше забути,
Згадаю аж серце болить. Коли б не дитина його.
Далеко, далеко, далеко, Ой люлі, дитя моє, люлі
Далеко чужа сторона Ой люлі, дитяточко, спать.
Вернися мій милий до мене, Пора вже до столу сідати
Бо я осталась одна. До милого листа писати
В неділю, ще дуже раненько Пишу я листочок, пишу я
В саду соловейко щебетав Напевно вже буду кінчать
Заходю до хати тихенько Приїдь же мій милий до мене
Мій свекор листочка чите Мене молоду поховать.
Іди-но, невістко, вослухай, Минає вже тиждень і другий
Що милий тобі написав Як свекор невістку поховав,
Він пише, що другу кохає А милий листок присилає
Тобі написав: „Забувай”. І пише, що я пожартував.
Не бачила миленького
Посіяла я огірочки Добрий вечір не сказала,
В чотири рядочки Бо мати стояла,
Не бачила миленького Бо матір стояла,
Чотири деньочки, А батько дивився
А на п’ятий побачила. Добрий вечір не сказала,
Як на воду гнала Щоб не насварився.
Мама
Ой летіла зозуленька Якби в мене мама була
Через круту гору Як б і не журилася
Вибрала пшениченьку Ой вийду я на ту гору,
Лишила пологу. Та й гліну на грідку
Нащо ж мені та полога Немає моєї матусеньки
Як зерна немає Немає порядку.
Нащо ж мені та родина Сім’я моя, рідна моя
Як мами немає. Живе у розкошах.
Усі дівки мають мами, На маминій могиленці
А я тата маю. Косар траву косить
Сім раз води я принесла Сім’я моя, рідна моя
З тихого Дунаю, Той п’є, випиває
Сім раз води я принесла На маминій могиленці
Восьмий напилася. Трава виростає
Батько і мати
В мене батько, як світ Як по воду я йшла
Зв’язав мені цвіт Спотикалася.
В мене мати зоря В хаті мати сидить
Рано заміж віддала. Свого сина учить:
На чужу сторону „Чом ти, сину, не п’єш,
У велику сім’ю, Чого жінку не б’єш?”
А велика сім’я Як же мати її бити
Вечеряти сіла, Їй діточок родити,
А мене ж молоду, А я ж жінки не б’ю,
Посилають по воду, Бо ж вона молода
А горілки не п’ю, бо ж вона гірка.
Жартівлива пісня
На камені ноги мию, Приїхала й міліція.
Помию ще й ручки, Приїхала й стала
Бо мій милий чорнобривий Вона моє п’яне горе
Не приніс получки. В могилу забрала.
Ой вийду я на ганок Сиди, сиди мій миленький
Та й стану на порозі. Сиди мій хороший
Лежить моє п’яне горе Будеш бачити передачу
Прямо на дорозі. Як я твої гроші.
Жартівлива пісня
Буряки я копала, Ще й напився голова
Буряки я копала, Ще й напився голова
Буряки я копала. Бригадир і ланкова,
Самогонки нагнала, Бригадир і ланкова,
Самогонки нагнала, Бригадир і ланкова,
Самогонки нагнала. Наша ланка бойова.
Вся бригада напилася
Львівський замок
Там під Львівським замком, Золоте волосся
Старий дуб стояв, В нього шелестить.
А під тим дубочком Їх було у батька
Партизан лежав. Четверо синів,
Він лежить неначе, Самий наймолодший –
Та й неначе спить, Син Андрій.
Шуміла ліщина
Шуміла ліщина Козак все думав.
Шумів тихий гай На третю нічку
Вродливу дівчину В мами серце взяв.
Козак покохав А мамине серце
Він клявся, божився, За сином болить
Що любить її Чи ти сину ранен?
При ясному місяці Чи вбитий лежиш?
При ясній зорі. – Ні мамо не ранен,
Дівча не зважало, Вбитий не лежу
Що гріх це важкий – За ваше серденько
Козаку сказала: Муки терплю.
„Йди матір убий”. – Козаче, козаче, що ти наробив
Як маму убити– Я пожартувала; ти матір убив
Вони ж в нас одні– Іди ти козаче у темнії ліси
Вони ж нас кормили Шукай собі пару.
Своїми грудьми. Для своєї краси.
Одну і дві ночі
Каштани
Зелене листя, білі каштани,} 2 р.
Ой як же сумно, як вечер стане,
Ой як же сумно, ой як же нудно,} 2 р.
Любила хлопця, забути трудно.
Любила хлопця півтора року,
Поки не знали вороги збоку.
А як узнали, роз щебетали.} 2 р.
Бодай же вони щастя не мали.
Ой на дубочку ворона кряче,} 2 р.
А під тим дубом дівчина плаче.
Ой ви люди пийте, гуляйте} 2 р.
Де ходять двоє не розлучайте.
Ой розлучили рибу з водою} 2 р.
Та й розлучили милий з тобою.
Ой, устану раненько
Ой, устану ранесенько Ой, ти дівчино, чепурненька
Вмию личко білесенько Сама станом та й гарненька
Ще й сонечко не зійшло Ось у в’язки пов’язую
В мене личко розцвіло. Обніму та й поцілую.
Ой, пішла я в ліс по сіно, Личко не дам цілувати
В мене личко зрум’яніло Віднеси сіно до хати
Ой, чи брала, чи не брала А як любиш не жартуєш
Василечка пострічала. Біля хати поцілуєш.
Василечку серце моє До роботи він береться
Набрав сіна в’язок двоє Несе сіно, спна гнеться
Він у в’язки пов’язує Сіно несе – помагає
Та й до мене підморгує. Нехай сватів засилає.
Пливе місяць над лугами
Пливе місяць над лугами і над осокою
Полюбив козак дівчину всією душею
Та любов була чиста, як озерце
Вона ранила козака у саме серце
Полюбились покохались, як тополя з кленом
Ішли боброю ходою гарні наречені
Весілля буйно шуміло два дні і дві ночі.
Народився в них синочок, та й мамині очі.
Козак радий та щасливий працює в полі
Жінка вдома у господі, картопельку поле
А синочок у колисці дзвінко так сміється
Просто любо подивитися, веселиться серце.
Пливе місяць над лугами і над осокою
А любов панує в хаті своєю красою
Щирий, гарний і привітний синочок зростає
Зичим щастя цій домівці, хай горя не знає.
Не та роза, що за садом
Не та роза, що за садом, Раз пішла я на весілля
А та роза, що в саду Стала собі в стороні,
Не той милий, що двох любить, Покотилися йому сльози
А той милий, що одну. Ще раніше, як мені
Вже все листя пожовтіло А священник все це бачив
А ти травню зеленій І промовив молодцю
„Мене вдома всі ругають, „Із якою дівчиною
А ти милий пожалій.” Ти вступаєш до вінцю?
„Пожалів би тебе мила Чи із тою дівчиною
Якби думав тебе брать Що заручини зробив?
Через місяць або й раньше А чи з тою дівчиною,
Буду тебе покидать”. Що три роки проходив?”
„Покидаєш мене милий, „Розтупіться люди добрі,
Покидаєш – покидай А, ти мила, йди сюди
То що було між нами Хай в останнє тобі скажу,
Нікому не виявляй” Будь зі мною назавжди”.
Ой, хотіла мене мати
Ой, хотіла мене мати, А в неділю знову грає,
За музику заміж дати, В понеділок пропиває,
А з музики та маляра, Прийде в хату треться, мнеться,
Ой, нема дома господаря. Ой, ляже спати, одвернеться.
Він в неділю тільки грає, „Ви ж дівчата добре знайте
В понеділок пропиває, На музиків не моргайте,
А в вівторок сяде пити, Не виходьте за музику
Ой, а в середу жінку бити. Ой, бо не буде чоловіка.
А в четвер він похмелиться
А в п’ятницю поправиться,
А в суботу купить струни,
Ой, та й на друге село суне.
Паспорт фольклорних творів
1. Козак Поліна Миколаївна
2. 1943 рік, село Свалява Мукачівського району Закарпатської області.
3. Українка, шкільна освіта, працювала в колгоспі.
4. 8 липня.
Прислів’я, приказки, загадки, інші малі жанри (прикмети, тости, побажання, етикетні формули, народні порівняння тощо)
Прислів’я та приказки – це короткі вислови, що пояснюють різні явища життя. Вони являються життєвим досвідом народу. В них розповідається про мораль, політику, історію; засуджують, застерігають, схвалюють, повчають.
Прислів’я та приказки являються одним жанром. Різниця тільки в тому, що приказки будуються як одночленні речення, а прислів’я більш розгорнутіші. Час їх походження не можна утвердити, Так як це довготривалий процес. Найдавніші прислів’я та приказки розповідають про спостереження над природою та діяльністю людини.
Деякі прислів’я та приказки, що вживаються і зараз, є уявлення стародавніх звичаїв та подій.
Прислів’я та приказки відображають надбання трудового народу, через те вони саме і відображають світогляд на життя.
Важливою прикметою прислів’їв та приказок є узагальнення. Прислів’я перестає ним бути, коли вживається в буквальному значенні і правильне для якогось одного випадку. Особливо популярні прислів’я та приказки, в яких йдеться про особливості людського характеру.
Прославляючи працелюбність, скромність, кмітливість, розсудливість, розум, прислів’я воюють проти ледачих, скупих, брехунів, пихатих.
Загадки – це короткі, смішні вислови, які спільні з прислів’ями, приказками.
Тематика загадок надзвичайно велика. Це природа, рослинний і тваринний світ, людина, її побут, знаряддя праці. Серед дітей загадки користуються великою популярністю. Особливо сприймаються ті, в яких ідеться про школу, учнівське приладдя.
Загадки діляться на: загадки-поради, загадки-жарти, загадки-задачі. Специфіка загадок в тому, що в них, в алегоричній формі приховано якийсь предмет чи явище і потрібно відшукати його первісне значення.
Народні загадки розповідають про реальне життя трудящого народу – процеси праці, господарювання. Уміння відгадувати загадки в давні часи надавалося дуже великого значення – воно було мірою мудрості й розуму. Від цього вміння залежала подальша доля людина. Мотив уникнення небезпеки, завдяки відгадуванню загадок відомий у казковому епосі багатьох народів. В українських фантастичних казках серед різних видів єдиноборства з злою силою застосовуються випробування загадками. Перемога на боці того, хто може відповісти на всі ці питання.
Прислів’я та приказки
Праця годує, а лінь марнує
Хто не робить, той не їсть.
*****
Де робить машина, там
Не болить спина.
*****
Що посієш, те й пожнеш.
*****
Умів узяти, умій і віддати.
*****
Не вір словам, а вір ділам.
*****
Ледачий двічі робить, а скупий двічі платить.
*****
Життя прожити – не поле перейти.
*****
Вір своїм очам, а не чужим словам.
*****
Високо злетів, та низько сів.
*****
На чужому горі щастя не збудуєш.
*****
З ким поведешся, того й наберешся.
*****
Силу той має, хто правду мовляє.
*****
Горе тому жить, хто життям не дорожить.
*****
Або пан, або пропав.
*****
Куй залізо, поки гаряче.
*****
Сміливого й куля не бере.
*****
Слово не горобець – вилетить не спіймаєш.
Загадки
Чорне сукно, лізе у вікно. (Ніч)
*****
Ні листя,
Ні гілля – у чоло зростають. (Гриби)
*****
Сімсот соколят
На одній подушці сплять. (Соняшник)
*****
Вдень з ногами, а вночі без ніг. (Чоботи)
*****
На дворі горою, а в хаті водою. (Сніг)
*****
За лісом – лісом
Золотий вогонь горить. (Сонце)
*****
Злізла Варвара вище амбара та й дивиться в небо. (Дим)
*****
У чистому полі покутані коні,
Вузлики зняти, ніяк розв’язати. (Зорі)
*****
Навкруги вода, а з питвом біда. (Море)
*****
Сидить дід з подушками
І стріляє галушками. (Град)
*****
Сидить баба над грядкою,
Вся закутана в хустках. (Капуста)
*****
Під землею птиця
Кубло звила і яєць нанесла. (Картопля)
*****
Наскакалось, назвивалось,
Під припічком заховалось. (Віник)
Народні порівняння
Бавиться, як дитя. В гаю, мов раю.
***** *****
Багато людей, як плав пливе. Видно, як удень.
***** *****
Балакає, як горохом об стіну б’є. Ганяє, як кота.
***** *****
Балакучий, як баба. Гарно, як свині в намисті.
***** *****
Без душі, як без тіла. Зігнувся, як дуга.
***** *****
Без ножа, як без рук. Дав, як кіт наплакав.
***** *****
Бережи, як ока в лобі. Іде, як на завтра.
***** *****
Бистрий, як стріла. Їсть, як цибуля очі.
***** *****
Бігає, як засватана. Красується, наче квітка на болоті.
***** *****
Біжить, мов летить. Крекче, наче жаба.
Паспорт фольклорних творів
1. Козак Поліна Миколаївна
2. 1943 рік, село Свалява Мукачівського району Закарпатської області.
3. Українка, шкільна освіта, працювала в колгоспі.
4. 8 липня.
5. Село Новозлатопіль.
